До вузлового каталогу

Сьогодні

Проект Ґотланд:
невелика історія про кримських татарів

Готська (Gothic) мова, разом з грецькою та ймовірно івритом, була одною з мов якою продовжували розмовляти в Криму тоді, коли Крим ввійшов у сучасний період. Це також була мова писемності. Єпископ Улфилас (Ulfilas) переклав частину біблії західною готською мовою - віжіготік (Visigothic) - в четвертому столітті нашого віку. В Криму готська мова збереглася навіть тоді, коли західний діалект зник. В 1562 році австрійський дипломат Оґ"єр Ґіслейн де Бабек (Ogier Ghislain de Busbecq), більш відомий як чоловік, який надіслав перші цибулі тюльпанів з Туреччини до Європи, зібрав список з 96 слів та фраз готською мовою, які він почув від кримчан перебувачих у Константинополі. Вважається, що остання особа яка говорила готською мовою померла в 17-му столітті.

Море чорнила було пролито в питанні Мангуп (Mangup) та пов"язаної з ним "Проблеми кримських готів", яка насправді не була проблемою взагіалі, а лише настирливою, фальшивою спробою надати сучасного визначення етнічності античному суспільству де такі визначення - недоречні. Розкопки почалися в на вершинах Мангуп в 19-му столітті. Антиквари Уваров (Uvarov), Брун (Brun) та Леп"єр (Lepier) висловлювали теорії. Німецькі вчені, захоплені німецькою етничністю готів, прагнули знайти в Криму свідчення античності Тевтонської держави, яка будувала камінні міста та домінувала серед сусідів. Свідчення, однак, були убогі. Фантазія ур-німецького (ur-German) Криму, тевтонської міської цивілізації, яка підібрала культурний факел Римської імперії, після падіння останньої, була відкинута пізнішими науковцями.

Така ідея була відроджена нацистами, та перетворена в нову версію псевдоісторії та політичного узаконення. Крим мусить бути знову підкореним, а готське царство відновлене. Очищений від татарів, євреїв та росіян, за винятком робочої сили рабів, півострів міг би стати місцем куди могли б переміститися ешелонів німецьких поселенців. Севастополь мав називатися Теодоріхафен (Theodorichafen). Сімферополь - Ґотенберг (Gotenberg). Крим мав бути Ґотландом (Gotland).

Сам Гітлер, приватно, був стриманим стосовно тих департментів Третього Рейху, які займалися творенням історії. Він віддав ентузіазм Розенбергу та Гімлеру, які спонукали Гітлера запитати: "Чому ви наполягаєте на демонструванні світові, що німці не мають минулого?" Крим, однак, схвилював його. В квітні 1941 року, за два місяці до вторгнення в СРСР, було досягнуто домовленості про відділення Криму від Росії та передачі до маріонеткової української держави. В липні, коли німецькі армії перебували в глибині радянської території, Гітлер зіббрав нараду щодо політики відносно Криму. Проект Ґотланд був одобрений в цілому. Кримські татари були визнані расово непридатними - як і євреї - однак їхне виселення могло б бути відкладеним в надії не образити Туреччину, захисника кримських татарів на протязі довгого часу. Дійсна принада для Гітлера в проекті Ґотланд лежала далеко від Криму: проект надавав можливість вирішити проблему Південного Тиролю (South Tyrol).

В гірській долині південного Адиґу (Adige) німецькомовне населення було відірване від уламків розбитої Імперії Габсбургів в 1918 році та передано Італії переможницею Антантою. Ця подія стала виконанням обіцянки даної в надії забезпечити участь Італії у війні проти Центральних сил (Central Powers). Через декілька років населення південного Тиролю поставило делікатну проблему перед новим нацистським режимом Німеччини. Нацистська програма для німецьких меншостей за кордоном пропонувала або приєднання території (анексування, як у випадку Судетів) або їхнє переселення - Heim ins Raich - в межах розширеної території Рейху. Муссоліні, однак, був союзником Гітлера, тому для Південного Тиролю мав бути зробленим виняток. Невеличке прото-німецьке населення північно італійських долин (на зразок Кімбрі (Cimbri), походженням, здогадно, з орди яку Маріус (Marius) знищив та розвіяв по долині річки По (Po Valley) в 101 році до нашої ери), перебиралось до Німеччини у відповідності до німецько-італійської домовленості. Італійський кордон, однак, залишився там де й був, а Південний Тироль залишився в Італії.

Такий компроміс залишив Гітлера незадоволеним. Тому він запропонував нове рішення. Німці Південного Тиролю мають заселити Ґотланд. Чому ні? Тут теж були лісисті гори, родючі долини, вдосталь води. Тут також були виноградники, започатковані зарубіжними поселенцями імператорші Катерини чи російськими землевласниками. Можливо якість вин була гірша, ніж вин з Бозену (Bozen, вино Бользано (Bolzano) ) чи Мерану (Meran, вино Мерано (Merano) ), які зробили тирольських селян багатими, однак німецькиий Fleiss та досвід могли б це надолужити.

Ні тирольські, ні будь-які інші німці не поселилися в Криму. Однак проект Ґотланд мав жахливі наслідки. Колись - це був союз між кримськими татарами та турками-оттоманами який знищив Ґотію (Gothia). Зараз - готландська схема, при її провалі, принесла катастрофу кримським татарам.

Група армі "Південь" під командуванням маршала фон Рундштедта (von Rundstedt) ввійшла в Крим в серпні 1941 року. В листопаді весь півострів був захоплений німцями, за винятком Севастополя, який утримувався до липня наступного року. Спочатку кримські татари вітали німецький прихід - чи точніше, вигнання радянських російських сил. Вони мали вагомі підстави для таких почуттів.

В 1854 році, всього через 50 років з початку російської колонізації, татари - одночасно зменшені в чисельності та сильно розбавлені росіянами та іншими європейськими поселенцями - складали не більше 60 процентів кримського населення. В 1905 році вони були меншістю на землі яку вони продовжували вважати своєю. Татарське "Національне Пробудження" під проводом інтелектуалів було започатковане в кінці 19-го віку. Татари вітали революції 1905 та 1917 років як зміну колоніального режиму, а не як класову боротьбу. Вони помилилися. Революція 1905 року подала надію татарам на можливість незалежності чи автономії. Однак перемога більшовиків розпочала новий виток жорстокості та хвороби в Криму.

Після першого винищення татарських націоналістів в 1920 році наступив голод 1920-1922 років, гірший в Криму, ніж в південній Росії та в Україні. Майже половина населення Бахчисараю (Bakhchiserai), виморилось до смерті і уже в 1923 році ледь більше четвертої частини кримсьького населення складали татари. Сталінські чистки почалися з куркулів, але швидко перетворилися в знищення до-революційної татарської інтелігенції та на заборону татарської культури. Історик Алан Фішер (Alan Fisher) в книзі "Кримські татари" (The Crimean Tatars) нараховує, що 150 000 татарів, половина татарського населення в 1917 році, було вбито, депортовано чи примушено покинути країну до 1933 року. Нова хвиля знищення освідчених татарів, включаючи мусульманське духовенство, набрала сили в часи великої чистки 1937-1938 рр.

З-за наведених вище причин, не було дивним, що в 1941 році татари згадували з ностальгією попередню німецьку окупацію в 1918 році. Порівнюючи з пізнішими більшовицьким та радянським режимами - це був режим відносної свободи. В тому році націоналістичні політики Кафер Сейдахмет (Cafer Seidahmed) та литовсько-татарський генерал Сулькієвич (Sulkiewicz) організували мусульманський корпус по підтримці німецьких армій в Криму. Татарські націоналісти пам"ятали про німецьку політику можливого надання незалежності Криму, в обмін на підтримку дій проти Росії, а тепер вони допускали можливість повторення ситуації. Вони помилилися. Хаос німецької адміністрації - дарвіністське змагання суперничаючих інститутів, яке можна було тримати під контролем в самому Рейху, але яке процвітало безконтрольно на захоплених територіях - невдовзі порушило будь-яку єдину політику в Криму яку мав на увазі Гітлер.

Три силові центри проводили три різні політики в Криму. Перша - політика армії. Фон Манштейн (von Manstein), наступник Рундштедта в армійському командуванні, використовував татарське незадоволення радянським правлінням шляом організації протипартизанських батальйонів та татарських сил самозахисту в селах, для протистояння грабункам партизанських сил опору, залишишених Червоною Армією. Манштейн, проте, був досить обережним для того щоб не допустити пов"язування створення таких груп з будь-яким політичним підтекстом. Як солдат, він не мав ніякого бажання спровокувати більшість - нетатарське населення - через виділення татар як спільноти.

Про-татарська лінія прогладала набагато краще в діях громадської адміністрації. Генеральному комісару Фройнфелду (Fraunfeld) полюбилася ідея відродження кримських татарів як Kulturvolk. Він знову відкрив татарські школи та витратив деякі засоби на сприяння татарській мові та традиціям. Було відкрито татарський театр, відроджено татарську газету. Існували плани стоворення татарського університету. Звичайно політика Фройнфелда включала деякі підрахунки з числа "розділяй та управляй" , однак - це був безсумнівно німецький інтелектуальний ентузіазм народної культури, як основи гердерського визначення "історичних націй". Фройнфелд заснував "мусульманські комітети", а в Берліні була заснована татарська місія, яка мала невелике політичне значення та була обмежена рамками колоніалізму. Таким чином, політика Фройнфелда була чужою для проекту Ґотланд який передбачав, що татари матимуть статус рабів для арійських поселенців до того часу, коли їхня доля - смерть чи вигнання - має бути вирішеною.

Третя політика з"явилася після появи СС під командуванням Отто Олендорфа (Otto Ohlendorf). Расистські та та політичні винищувальні команди під командуванням СС були розміщені в тилах кожної армійської групи. В Криму - це була айнзацгрупа Д (Einsatzgruppe D) яка була налаштована на методичне знищення небажаних елементів. Жорстокість СС змушувала татарів приєднуватись до партизанів, а там де вони не приймали татарів, організовувати власні групи опору. На час визволення Криму, в квітні 1944 року, Олендорф знищив близько 130 000 осіб, включаючи всі циганів, євреїв та - незважаючи на етнологічні вказівки Берліна - більшість караїмів. Десятки тисяч татарів були жертвами Олендорфа.

Фантазія Ґотланд задихнулася в безладді та в крові до того як вона була народженою. Все, що з неї було народжено - сталінська ненависть до кримських татарів, несправедливо звинувачени в масовому співробітництві з нацистами. Таке звинувачення мало довгу історію. Сталін лише додав дещо до більш ніж століття російської пропаганди, яка, незважаючи не протилежні докази, стверджувала, що татари - різновидність турків, з лояльністю спершу до оттоманської Імперії та ісламу. В Кримській війні 1854-1856 років, коли британські та французські війська воювали проти Росій, не було помітного татарського переходу на сторону російських ворогів. Олександр II, який став царем у час коли війна продовжувалась, був проінформований, що татари виявили себе загрозою для російської стабільності, а після закінчення війни вони були заохочені емігрувати. В наступних російсько-турецьких конфліктах значна кількість татарів служила в російській армій та воювала проти своїх побратимів-мусульманів, однак їхній показ лояльності не мав жодних наслідків в превалюючій російській параної щодо них. Кожна російсько-турецька війна мала наслідком татарський відчай та нову хвилю еміграції.

Насправді, більшість нацистських колаборантів в Криму були не татарами. 50 000 татарів воювали в Радянській Армії. 20 000 татарів приймали участь в групах замозахисту. Більшість таких осіб бажали захистити власні домівки від рейдів російських та українських партизанів, які часто скочувались до расистських погромів. Майже вдвічі більше волзьких татарів приймали участь у схожих добровольчих одиницях, проте не понесли ніякої кари.

В Криму покарання розпочалося без затримки. Деякі партизанські загони вже розстрілювали татарів які збиралися приєднатися до них. Через декілька днів після радянського повернення до Криму, в квітні 1944, року цілі села були винищені, а мертві татари висіли на сімферопольских ліхтарних стовпах. Це, однак, був лише початок.

На просторах Радянського Союзу, Сталін мав досить можливостей для розправи з тими соціальними групами, які чимось йому не догодили. Він міг просто знищити їх, якби це було необхідно. Однак - як римські імператори чи європейські колоніальні віце-королі, які мали справи з опираючимися племенами на кордонах імперії - він мав досить сили щоб примусити їх всих бути у вигнанні, заcлати їх на тисячі миль від рідних домівок.

Кримські татари були першою етнічною меншістю яка зазнала повної депортації. Через декілька тижнів після відновлення радянської влади все кримсько-татарське населення Криму було виселено до Середньої Азії.

Про депортацію не говорили на протязі двох років. Потім, в Москві, було зроблено заяву яка цитувала Статю 58, параграф I (a) російського карного кодексу, відносно "державної зради". Заява інформувала публіку про те, що кримські татари разом з чеченцями та інгушетами північного Кавказу "переселені в інші регіони СРСР, де їм надано землю та відповідну державноу допомогу для їхнього економічного влаштування".

Через 11 років, в 1956, Микита Хрущов оголосив недійсною депортацію татарів в його виступі проти культу Сталіна на 20-му з"їзді. В перших несміливих заявах, які надійшли до Москви з Ташкенту, татари запитували про їхнє право повернутись додому. Потім наступило тридцятиріччя заяв, демонстрацій та депутацій; офіційної брехні та беззмістовної "реабілітації"; протистояння татарів та тих, хто їх підтримував в радянській демократичній опозиції, на зразок полковника Григоренка, ветерана війни та опонента комуністичного режиму, який присвятив своє життя та віддав свою свободу і здоров"я справі визнання несправедливим того, що було зробленого з кримськими татарами.

Зараз татари повертаються додому [перше видання книги було в 1995 році, прим. перекладача]. Вони називають це домівкою незважаючи на те, що 50 років їхньої відсутності складають більше ніж одне людське покоління. Більшість з тих хто повертається були народжені в Казастані чи Узбекистані. Вони називають Крим домівкою, проте їхні котеджі окуповані російськими та українськими імігрантами, які здебільшого ненавидять їх. Їх атакують сусіди і вже були вбивства. Корумпований кримський уряд вважає їх чужими незаконними поселенцями. Однак вони будують будинки, розмічають та розподіляють неродючі землі та начакловують воду з каміння. Крим - їхній Ізраїль і вони не хочуть знову бути відділеним від нього.

Переклад з книги Ніла Асчерсона "Чорне море" (Neal Ascherson, Black Sea).


META - украинская поисковая система