|
|||||||
|
|
|
|||||
|
|
|||||||
|
||
|
Головна
|
 Аналіз археологічних джерел рубежу та І тис. н. е. України і
суміжних регіонів показав всю складність етнокультурних процесів на території
Південно-Східної та Центральної Європи,
особливо в першій половині І тис. н. е. З одного боку, простежується
безперервна заселеність та поетапний історичний розвиток
автохтонного - слов'янського населення, з другого - елементів
матеріальної культури, привнесених ззовні іраномовним, фракійським,
германським, балтським, тюркським населенням. Складні сплетіння політичних,
економічних та культурних інтересів
різноетнічних груп, поступова асиміляція місцевим народом
всього прийшлого являє собою одну з важливих закономірностей
історичного розвитку Південно-Східної Європи у І тис. н. е.
Можна вважати доведеним, що коріні місцеві мешканці лісостепової зони
Південно-Східної Європи, починаючи з рубежу
І тис. н. е., коли античні автори згадують венедів-слов'ян на
схід від Вісли, ніколи не були витіснені повністю з місць власного проживання,
або знищені. Переселенські рухи германців з
північного заходу і зустрічні їм потоки сарматів з південного
сходу та фракійців з півдня лише змінювали політичну обстановку, приводили в
рух місцеві племена, порушували стабільність
суспільних структур, привносили свої нові елементи до матеріальної культури,
змінювали напрямки економічних і політичних
зв'язків. Це доведено за останні десятиліття, коли було заповнено
археологічними матеріалами та пам'ятками хронологічні лакуни, що
спостерігалися у другій половині І—II ст. н. е., після
упадку зарубинецької культури в її класичному виразі й у V ст.
після розгрому гуннами готського племінного союзу у Північному
Причорномор'ї.
Це у свою чергу відкрило нові
можливості ретроспективного
пошуку витоків ранньосередньовічних безперечно слов'янських
культур, тобто до встановлення слов'янських етнічних груп у
раніші часи та районів їх проживання. Деякі європейські дослідники (Й. Вернер)
припускали, що лісостепова частина України після відходу готів наприкінці IV
ст. з Північного Причорномор'я і до появи
тут слов'янського населення з районів білоруського Полісся протягом 100 років
була незаселеною. Цим вони відривали ранньосередньовічні сорв"янські культури
від раніших культур Лісостепу, позбавляючи їх будь-яких місцевих підоснов.
В такий спосіб підводилася база
під концепцію, згідно з якою слов"яни з"явилися тут лише
у VI ст. у вигляді пеньківської та празької культур. Однак археологічними
дослідженями установлено, що в широкій прикордонній смузі Лісу та Лісостепу, де
зосереджено й архаїчні слов'янські гідроніми, слов'яни жили
принаймні з рубежу І тис. н. е. Цей регіон входить до зони формування
східнослов'янської етнічної спільності. Саме на цій території від верхів'їв
Сейму та Псла, до верхів'я Дністра і Вісли
розміщуються усі ті визначальні пам'ятки, що, починаючи від
зарубинецької культури і зубрецької групи, через київську та
слов'янську частину черняхівської культури доживають до ран-
нього середньовіччя. Вони в хронологічній послідовності відобра-
жають риси матеріальної культури давніх слов'ян. Цілком можливо, що в різні
періоди (II—І тис. до н. е.)
слов'янські групи займали й деякі інші регіони Середньої та
Східної Європи, переміщуючись на просторах межиріччя Дніпра
та Одри. Про це свідчить й окрема дзедзіцька група ранньо-
середньовічних слов'янських пам'яток на території Середньої та
Північної Польщі, коріння якої, вірогідно, сягає слов'янської час-
тини старожитностей, що поруч з германськими і кельтськими
входили до складу пшеворської культури.
У світлі останніх досягнень
слов'янської археології є всі підстави вважати, що
в підоснові слов'янських ранньосередньовічних культур: колочинської,
пеньківської, празької та дзедзіцької
лежать старожитності першої половини І тис. н. е.: київська
культура та слов'янські групи черняхівської і пшеворської культур. Гіпотези тих
дослідників, які вважали, що джерело виникнення ранньосередньовічних
слов'янських культур слід шукати
лише у якомусь одному регіоні (або на північному сході на території поширення
київської культури та інших культурних груп,
або на заході в областях пшеворських старожитностей), не знаходять
підтвердження. Уточнюючи кордони слов'янських етнічних груп напередодні
великого розселення слов'ян, необхідно зазначити, що вона займала не тільки
вільну від балтів південну
частину Білорусії, а й широку прикордонну смугу лісу та лісостепу
Південно-Східної Європи. Крім того, на території Середньої
та Північної Польщі у VI ст. сформувалася власна окрема група
слов'янських пам'яток, що дещо різняться від східних й мають
власні витоки. Вони свідчать, що територіально-культурний поділ
на територіальні групи слов'янського світу почався уже в першій
половині І тис. п. е. (див. рис. 38).
З цих регіонів у V—VII ст.
почалося велике розселення
слов'ян на Дунай, Балкани та захід у межиріччя Одри та Ельби.
На основі празької культури між
Дніпром, Дністром і Західним Бугом формуються
пам'ятки VIII—Х ст. типу Луки-Райковецької, а в Центральній Європі ряд інших
західнослов'янських
етнокультурних утворень. На Дніпровському Лівобережжі населення пеньківської й
колочинської культур бере участь у формуванні волинцівських та
роменсько-боршівських старожитностей.
Ці нові утворення на відміну від попередніх (V—VII вв.), які
представляли на нашій території лише два великих слов'янських
об'єднання — склавінів (празька культура) та антів (пеньківська
й колочинська культури), включають уже 13 різних племінних
груп, відомих за літописними даними. Ці групи об'єднувалися у
великі союзи — княжіння, створюючи передумови виникнення
східнослов'янської державності. Арабський автор X ст. Аль-Масуді (помер 956 р.)
у своїй книзі “Золоті луки” пише, що серед
численних східнослов'янських племен було одне корінне плем"я
Валінана (волиняни) на чолі з князем Маджаком, якому підкорялися інші
східнослов'янські князі. Пригадаємо, що волиняни
раніше звалися дуліби. Вони вже у VI—VII ст. мали свій центр
на городищі у с. Зимне Волинської області. Все це дозволяє
підтримати В. О. Ключевського та М. І. Артамонова, які справедливо
вважають, що перше об'єднання державного типу виникло у
східнихних слов'ян не пізніше VII ст. на північних схилах Карпат
у верхів'ях Дністра і Західного Бугу. Після його розпаду в IX ст.
на Дніпрі навколо Києва формується східнослов"янська держава Київська Русь.
Необхідно зазначити, що багато рис матеріальноїкультури східнослов'янських
племен, розкиданих на широких просторах Східної Європи, зберігаються і в
період Київської Русі, не дивлячись на об'єднуючу силу державних інститутів.
На початок сторінки
|
|
