До вузлового каталогу.

Попередній розділ

Сучасні концепції історії східної Європи взагалі, та України зокрема, виходять переважно з історичних рамок сформульованих в 19-му віці. Вони відрізняються різноманітними сценами, в залежності від того, чи був автор з Росії, чи Польші,чи України чи, в 20-му столітті, з радянської школи. Російська концепція робила наголос на моделі постійного політичного росту, який почався в Київській Русі в середні віки та успішно продовжився, шляхом зміни політичних центрів та міграції населення на північ - спочатку до Владимира-на-Клязьмі, потім до Москви та Санкт-Петербурга, потім знову назад до Москви, в часи гегемонії радянської держави. В таких рамках Україна не має ніякого історичного існування.

Традиційна польська концепція також не вирізняє окремий український історичний процес тому, що Україна вважається не більше ніж кордоном польської цивілізації. Більшість території України, особливо територія на захід від Дніпра, розглядаються як складові частини Польші, де помітний політичний та культурний розвиток в минулому відбувався лише під "захистом західної цивілізації" - Польші.

Українська концепція розглядає формування українського етосу навіть до 9-го століття та до початку формування середньовікової Київської Русі. Більш того, київське населення не було повністю розсіяне після татаро-монгольської навали в 13-му віці. Руська цивілізація була просто відсунута злегка на захід, але повернулась до Наддніпрянської України у формі козацького політичного утворення в 17-му та 18-му століттях. Цивілізація Русі-України була пізніше продовжена у формі національного відродження в 19-му столітті та досягла, короткочасно, незалежності в 20-му сторіччі.

Після Другої Світової війни, радянський погляд на історію України перетворився у варіант дореволюціної російської концепції. Київська Русь перетворилася в святиню всіх східних слов"ян, хоча російське відгалуження характеризувалося як старше та захисник інших двох (білорусів та українців) проти імперіалістичних тенденцій Польші та Оттоманської імперії до початку 20-го віку та проти західноєвропейських сил, особливо Німеччини, в 20-му столітті. Науковці на Заході, частково в Сполучених Штатах, в основному сприймають традиційну російську схему східноєвропейської історії. Київська Русь, Московія, Російська імперія та Радянський Союз - всі розглядаються як частини одної історичної речі та називаються в популярній та часто в професіональній літературі просто Росією. Ті, хто сприймає традиційну російську схему, швидко відкидають рамки української історії сформульовані Грушевським та його наступниками, аргументуючи тим, що українські письменники - підозрілі, оскільки вони обслуговують політичні інтереси або бувших вояк "холодної війни", або анти-російських місцевих націоналістів.

Переклад з книги
Пола Роберта Маґосі "Імтлорія України (Paul Robert Magocsi, "A History of Ukraine", University of Washington press, Seattle, 1997, ISBN 0-295-97580-6), стор. 23-24)