До вузлового каталогу

Попередній розділ
Наступний розділ

Якими б не були погляди науковців на зв"зкок націоналізму з до-сучасними етнічними сентиментами, більшість погоджується, що націоналізм - всесвітній політичний рух який ми знаємо сьогодні - сучасний феномен. Науковці не мають згоди по таких речах як причини націоналізму, його зв"язок з модернизацією та політичною владою, та тим яким - слабким чи сильним - агітатором змін є націоналізм.

Еллі Кедур (Ellie Kedourie) є істориком ідей. Націоналізм - форма звичайного miillenarianism яка виросла з концепції Канта про автономність людських істот, що в свою чергу привело до зміни релігії, як ключового фактору для самозбереження. Синтезовані Фіхте (Fichte) та Гердером (Herder) доктрини про те, що природні мови відрізняються в межах людства, виробили "зрілу" романтичну доктрину націоналізму. Вона стверджує, що індивідууми досягають незалежних держав, мотивованих унікальною культурою їхньої природньої спільноти. Кедур вважає націоналізм занадто потужною, якщо не деструктивною силою. Поява націоналізму роз"яснюється через соціальні катаклізми спричинені зміною в традиційних цінностях, та ростом інертного, богобоязного, освідченого покоління, амбіційного щодо сили, але виключеного з відповідних структур.

Ернст Ґелнер (Ernest Gellner) виражає протилежну позицію. Там де Кедур заперечує силу ідей як однорідних сил, Ґелнер стверджує, що культурна однорідність, це - потреба сучасних суспільств, яка створює націоналізм. Таким чином, націоналізм - соціологічно зумовлений в сучасності, але сам по собі є відносно слабкою силою, продуктом переходу від "агро-літературних" суспільств, регульованих структурно, до індустріальних суспільств, інтегрованих культурно. Важливим компонентом його комплексного роз"яснення є включення нерівності індустріалізації; лідируючої ролі проігнорованої інтеллігенції у винаході нації; масова, загальна освіта; неуспішні спроби узагальнення романтичного духу націоналізму та об"єднуючих ефектів.

Том Нейрн (Tom Nairn), марксистський мислитель, поєднує модерназаційну перспективу Ґелнера з позицію Ґрамсі (Gramsci) в надії виробити "матеріалістичне" тлумачення динамізму "романтичного" націоналізму; його появу в освідченому середньому класі; та його можливості мобілізувати велику міжкласову підтримку. Націоналізм зростає в слабких та недорозвинутих "периферійних" суспільствах, чия інтеллігенція "запрошує людей в історію" та потім використовує й модернізує їхні традиційні культури. На цьому шляху інтелектуали здатні мобілізувати маси навколо прагнень місцевої буржуазії. На відміну від Ґелнера, Нейрн бере до уваги культурні проекти націоналізму, як важливих пропагандистів соціальних змін. Націоналізм однозначно популістьський, його завданням є втягнення широких мас в політику.

Наступні теорії забезпечили "інструментальний" підхід до націоналізму. Це - помітно виражено марксистським істориком Еріком Нобсбаумом (Eric Hobsbaum), який стверджує, що нація - одна з багатьох традицій "винайдена" політичною елітою в надії легалізувати свою силу в революційному та демократизаціному столітті.
Пол Бресс (Paul Brass), політичний науковець, займає схожу позицію в дебатах з Френсис Робинсон (Francis Robinson) в питаннях відносної зваженості, постійної в "первинних" чи "інструментальних" факторах. Вивчення конкуренції та впливу еліт - ключ для розуміння націоналізму, однак Бресс допускає, що еліти створюються масовими культурами та інститутами.
Бенедикт Андерсон (Benedict Anderson) також трактує сучасну націю як створену людьми "уявну політичну спільноту". Кожен має розуміти національні відмінності в термінах стилю уяви та інститутів які роблять ці відмінності помітними. Відомим у сучасному світі є "друкований капіталізм", де нові типи газет та друкованих творів, зображають націю як соціологічну спільність що рухається в "однорідному, незаповненому часі".
На противагу Андерсону, П"єр ван дер Берж (Pier van den Berghe) пропонує соціально-біологічну інтерпретацію етнічних та національних зв"язків. Націоналізм, як і расизм, здається додатком персонального вибору та "протекції", які затихли в сучасному світі по причині великих переселень, колоніалізму та захватів.

Декілька теорій ідентифікують зростання сучасної бюрократичної держави як центрального фактору в походженні націоналізму. Джон Брюили (John Breuilly) стверджує, що конфлікт поміж потребами держави та громадського суспільства став помітним в 17-му віці. До цього часу здавалось, що націоналізм пропонує надзвичайне історичне вирішення: історична спільність переростає в автентична державу.
Антоні Смит (Antony Smith) теж наголошує на провідній ролі сучасної "наукової держави", проте проблема легітимності досягагається набагато довшим шляхом. Націоналізм виростає з поширення моральної кризи "подвійної легітимності", де святі авторитети замінюються звичайною державною силою. З цієї ситуації існує три виходи - неотрадиціоналізм, ассиміляціонізм та реформізм - виникаючи, всі вони ведуть до різних форм націоналізму.
Наостанок, Джон Гатчинсон (John Hatchinson) аргументує проти ідентифікації націоналізму з статичною політикою та відкриває динаміку культурного націоналізму як окремого проекту, зфокусованого на моральному відродженні суспільства. Відкидаючи деякі негативні впливи культурного націоналізму він стверджує, що мотив золотого віку використовується як модернізуючий та інтегруючий засіб, котрий може запропонувати альтернативну політичну модель у випадку, коли статичний тип політичного націоналізму виявиться неуспішним.

Переклад з:
Nationalism, ed. John Hatchinson & Antony D. Smith, Oxford University Press, 1994, ISBN 0-19-289260-6