Головна

До вузлового каталогу

Сьогодні

Попередній розділ

Владимира Тисманіну. Мстиві ідеології [7]

Примітки

За декілька років до падіння комунізму в Європі Джозеф Ротшильд стверджував, що "етнонаціоналізм, чи політизована етничність, залишається головним ідеологічним упорядником держав, режимів та урядів" [1]. Націоналізм - найбільш енергизуючий теперішній міф ідентичності, потужніший від марксистського соціалізму, ліберального універсалізму чи конституційного пітріотизму; однак, чи це - фундаментальна загроза становленню політично толерантних структур? Чи такі суспільства - заручники їхнього минулого, повністю направлені на відродження старих амбіцій та конфліктів?. Кожен має розрізняти варіанти націоналізму: обмежений та безмежний, ліберальний та радикальний та, за пропозицією Йел Тамир (Yael Tamir), поліцентричний та етноцентричний [2]. Мінімальна топологія націоналізму в пост-комуністичних суспільствах викладена далі.

Громадський націоналізм визначає індивідуальні права як базові для ліберального порядку та локалізує суверенність народу в захисті індивідуальних прав для всих членів політичної спільності, незалежно від етнічного походження чи інших відмінностей [3]. Це -"м'яка" форма націоналізму, яка розвивається в демократичних традиціях незалежно від того чи ці традиції консервативні, чи ліберальні чи соціал-демократичні. Така точка зору допускає прийняти національності та відкидає "генетичне" визначення етнічної належності. Вона - не ксенофобна та наголошує необхідність обмежень та терпимості до меншостей.

Етнічний, менш ліберальний чи неліберальний націоналізм включає різноманітні напрямки, спільним для яких є колективна інтерпретація нації, екзальтація традицій та традиційних інститутів, культивація героічної міфології минулого та недовіра західним ліберальним цінностям як "чужим" до місцевого етосу. Стверджуючи спільне бажання "народу" як найвищу цінність, така версія націоналізму приводить до авторитарних експериментів. Це - завжди більшість, яка вимагає бути знаною, мати право (чи місію) трактувати колективну волю та провадити таке розуміння до менш "просвітлених" мас. Можна виділити три різновидності такого націоналізму.
1. Консервативний націоналізм. Часто асоціюється з християнською демократією та народним традиціоналізмом. Незважаючи на те, що послідовники такого нацоіналізму формально визначають важливість прав індивідуумів, вони перебільшують роль минулого, вплив церкви, негативний вплив західної масової культури та інститутів. Часто такі групи та партії проповідують до-сучасні цінності, особливо аграрні суспільні зв"язки, та негативну роль фінансового капіталу та індустрії в знищенні примітивних етно- релігійних спільнот. Консервативні націоналісти хворобливо реагують на лібералізм, який вони зображають бездуховним, роздробленим та механічним. Суверенність народу як цілого превалює над правами окремих осіб.

2. Етноцентричний популізм. Його основою є співіснування оточеного військовими силами, мовчазного суспільства та виживання репресивних інститутів. Можна говорити про "Бєлградський синдром" популізму та знайти його в Росії [4] чи Румунії.
Етноцентричний популізм не є лівим, чи правим. Він змінює політичні лозунги без жодних хвилювань щодо свого довготермінового впливу. Так само він змінює політику у відповідності до теперішніх вимог силової еліти. Лідери етноцентристського популізму пов"зують себе з екстремістами, кооперують їх в правлячу коаліцію, а потім, коли західний тиск зростає, "розлучаються" з використаними пертнерами, виступаючи раціональним та відповідальним політиком.
Така форма націоналізму включає сильний авторитарний елемент. Вона публічно закликає військову диктатуру приборкати корупцію та "демократичні сили". Такі рухи розглядають минуле,як модель для протиставлення демократичному індивідуалізму. Демократія проголошується засобом роздроблення та гетерогенезу, творцем анархічної держави яка може привести до розпаду суспільного етнічного тіла. Вони поєднують ленінську техніку організації з фашистською технікою масової мобілізації та маніпуляції.
Зверніть увагу на колективне "ми": проблема була загальною; розплата, стверджує міф, мусить бути загальною теж. В такому просторі, риторика номенклатурного виживання зливається з неофашистським курсом ненависті, генеруючи авторитарну ідеологію національного колективізму. Додайте до цього амальгаму ідеалізації сільських цінностей, протиставлених "морально дегенеративній" міській цивілізації. Протиставлення демократії як виключно чужої до містично визначеного національного духу стає частиною молитви для етнічного фундаменталізму. "Я сказав моїм бійцям, що вони роблять точно те, що робили їхні предки та будуть робити їхні нащадки. Я не вірю в демократію тому, що я не вірю в можливість будь-якої групи змінити курс та мету їхніх предків за власним бажанням [5].

3. Ностальгічний етноцентризм та літургічний націоналізм. Характеризується ідеалом "національної демократії" чи етнократії та спробами реабілітації поміжвоєнних екстремально правих рухів. Найпомітнішою групою такого спрямування є "Рух за Румунію". Автор зауважує подібні рухи в Польші та Сербії, хоча і акцентує увагу на помітних розбіжностях. В чому ці групи сходяться, це - в загальному несприйнятті ліберальних цінностей, індивідуальних прав, нерелігійної освіти та ринкової конкуренції.

В Східній та Центральній Європі ми маємо справу з політичною демагогією. Важливо розрізняти ліберальних та неліберальних демагогів. "[В Україні] антикомунізм допоміг побудувати національну свідомість, яка - не просто етнічна. Якщо Україна успішно еволюціонує в напрямку демократії, ліберальні демагоги - ліберальні націоналістичні демагоги - схоже отримають більшість подяк" [6].

Радикальні націоналісти оперують міфологічними конструкціями та гаслами із спектру національної розділеності (чи утисками національних меншостей за кордоном). Потрібен образ ворога в надії створити фальшиві відчуття солідарності - основані на відчуттях та підозрілості більш ніж на вірі та згоді - та уникнути переходу до дійсного плюралізму.
Ненависть та злість завжди будуть частиною людського існування. Їхній вплив, однак, залежить від того, як людські істоти організовують себе та від від їхньої можливості відійти від давньої підозрілості та деструктивних зерен.

На початок сторінки На початок сторінки

Примітки:

1. Джозеф Ротшильд, Етнополітика: концептуальні рамки (Joseph Rothshild, Ethnopolitics: A Conceptual Framework, Нью Йорк: Columbia University Press, 1981), стор.14. До зноски 1

2. Яел Тамир, "Загадка націоналізму" (Yael Tamir, "The Enigma of Nationalism," World Politics vol.47, квітень 1995), стор. 30. До зноски 2

3. Ґрінфілд, Націоналізм (Greenfeld, Nationalism), стор. 11. До зноски 3

4. Селестайн Болен, "Колиска російської революції розсадник огиди" (Celestine Bohlen, "Cradle of Russian Revolution a Hotbed of Disgust," New York Times, 22 червня 1993). До зноски 4

5. Владимир Тисманіну "Фантазії виживання: демократія, націоналізм та міф в посткомуністичній Європі" (Vladimir Tismaneanu, "Fantasies of Salvations: Democracy, Nationalism, and Myth in Post-Communist Europe", Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1998), стор.80 До зноски 5

6. Стівен Сестанович "Година демагогії" (Stephen Sestanovich, "The Hour of the Demagogue," National Interest, осінь 1991), стор. 15. До зноски 5

7. З книги Владимира Тисманіну "Фантазії виживання... " (див. прим. 5).
В статті Володимира Кулика "
П’ятирiчка (без) мiфiв" (журнал "Критика", N11, 1999) проведено аналіз цілої книги. До зноски 7

На початок сторінки На початок сторінки